Сьогодні, 3 лютого, виповнюється 162 роки з дня народження українського поета-лірика, сатирика, драматурга і перекладача Володимира Самійленка.
Життєвий шлях літературного діяча був тернистим і складним.
Народився Володимир Самійленко в селі Великі Сорочинці.
Першим вчителем став місцевий дяк, далі хлопчик здобув початкову освіту у Миргороді.
У 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, де провчився 9 років.
Згодом Володимир вступає на історико-філологічний факультет Київського університету, де вчиться з 1884 — 1890 роки.
В роки навчання молодий поет входить до літературно-мистецького гуртка «Плеяда», активно товаришує з Оленою Пчілкою та її донькою Лесею Українкою, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким та іншими відомими діячами української культури.
Одним із головних завдань цього об’єднання було поширення рідної мови, тому Володимир адаптовував Данте, Мольєра, Бомарше, Беранже та інших.
Впродовж життя він опанував 9 різних мов, і вважається одним з кращих перекладачів творів світової літератури.
Молодий поет співпрацює з виданням Галичини, успішно публікуючи свої твори у популярному львівському часописі «Зоря». Починаючи з 1886 року публікувався в журналах «Правда», «Літературно-науковий вісник» та місячниках «Складка», «Варта», які принесли йому значну популярність у літературних колах.
Його талантом захоплювався Іван Франко, бачивши у колезі талановитого лірика, а у творах Самійленка — високу та непересічну мовну культуру.
Починаючи з 1905-го працював у київських редакціях періодичних видань: «Громадська Думка», «Рада», «Шершень».
Яскраву сторінку його поетичної творчості становить його пейзажна та інтимна лірика. Та все ж, він був блискучим майстром сатири й гумору.
Найвідоміші його вірші — «Українська мова», де він називає рідну мову «діамантом дорогим», та «Вечірня пісня», покладена на музику Кирилом Стеценком.
«Вважаючи, що я писав виключно по-українськи, а українську пресу тоді в Україні було заборонено не за зміст, а за мову, то все це друкувалося тільки у галицьких виданнях без жодної плати. — згадував Володимир Самійленко.
У1896 року поет одружився.
Через скрутне фінансове становище, він, опанувавши необхідні знання, був вимушений скласти іспит на посаду нотаріуса. Володимир Самійленко відкрив власну контору в селі Добрянка на Чернігівщині, де він працював до 1917 року.
У 1917 році Володимир Самійленко був серед тих, хто активно підтримував українську революцію 1917-1921 років. У цей час поет працював у різних Міністерства УНР, однак після приходу до влади більшовиків був вимушений залишити місто, змінюючи місце проживання.
В останні роки літературний діяч важко хворів на саркому, 12 серпня 1925 відійшов у вічність в місті Боярка. Володимиру Самійленку виповнився лише 61 рік.
Відома письменниця та громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська згадувала поета наступними рядками:
«Людина освічена, що знала добре чужоземні мови, він кохався і в чужоземній літературі, він визначався завжди своєю культурністю, м’якістю, толерантністю».
Життя поета було нелегким, проте безмежно талановиті та щирі рядки його поезії збагатили скарбничку нашої національної літератури.
Володимир Самійленко похований в місті Боярка на Київщині.
